Японська поезія

«В японському трирядковому вірші зібрана вся суть японської культури». В хайкудуже сильний прояв дзен-буддизму. Власне, хайку і є один з видів мистецтва дзен, тісно пов'язаний з графікою хайга, ікебаною та чайною церемонією. На самостійний жанр ця поезія, яку тоді називали хокку, виділилась у XVI ст. Один з найвідоміших представників - Мацуо Басьо.
Трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Класичні хайку будуються на відношенні людини і природи; при цьому природа повинна бути певної пори року - для цього в якості обов'язкового елемента використовується кіго («сезонне слово»). Частіше всього розповідь ведеться в теперішньому часі: автор демонструє свої переживання. Майстерністю вважається в трьох стрічках описати момент. Перша стрічка відповідає на питання «Де?», друга «Що?», третя «Коли?». Але бувають хайку і без відповіді на ці питання. В маленькому вірші кожне слово, кожен образ дуже важливі, значимі. Тому для хайку характерна символічність. Сказати багато невеликою кількістю слів-знаків - головний принцип. Хоку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання. Дуже важливим є те, скількома рисками малюються ієрогліфи, які стоять поряд. Якщо кількість рисок рівна, то японці вважають, що це хороше хайку. А чим більша різниця в кількості рисок в поблизу намальованих ієрогліфах - тим воно гірше.

Приклади хайку:

1.Наші голоси -
скорбні двійники
мов крила вітру в степу.

2. Листя тополі...
Перед грозою колір неземний.
Стихії підкорились.