Японська мова (яп. 日本語, にほんご, にっぽんご, 
ніхон-ґо, ніппон-ґоопис файлу) — мова, якою розмовляють японці, мешканці Японського архіпелагу, а також японці в еміграції.
Належить до японо-рюкюської групи мов. Є рідною мовою практично усіх жителів Японії, за винятком натуралізованих іноземців. Юридично не має статусу офіційної мови, але фактично є такою. В системі японської освіти вивчається як «державна мова».
Кількість носіїв мови в Японії і світі становить близько 130 мільйонів осіб. Займає 9 місце у світі за кількістю мовців.
Перші документальні свідчення, які підтверджують існування японської мови, датуються 8 століттям.
Японська мова графічно виражається трьома складовими елементами — двома силабічними абетками, хіраґана і катакана, а також ієрогліфами канджі. Крім цього інколи використовується латинська абетка ромаджі для передачі японських фонем.
Словник японської мови нараховує більше мільйона слів. Мова зазнала сильного впливу китайської мови. Після Другої світової війни має місце активне запозичення англійських слів.
Фонеми в японській мові, за винятком подвоєння приголосних (っ) та фонеми «н» (ん), мають відкриті склади, що закінчуються на голосні, а також мають мори в літературній мові та діалектах. Наголос в японській мові є тоновим.
Для автентичних японських слів, позбавлених іноземних нашарувань, характерні такі риси:
Слова не починаються зі звуку «р», тобто складів стовпчика «ра» (ら行).
Слова не починаються із дзвінких приголосних.
Голосні звуки в корені слова не збігаються один з одним.
Речення будується за схемою «підмет • означення • присудок». Означення передує означуваному слову. Під час відмінювання іменників замість зміни порядку слів у реченні або закінчень іменника, використовується функціональне слово, частка-афікс, яка виконує граматичну функцію і додається до закінчення іменника. Відповідно, в лінгвістичній типології за особливостями будови речення японську мову відносять до мов типу SOV, а за особливостями морфології до аглютинативних мов. Словниковий запас японської мови, окрім автентичних японських слів, містить багато запозичень з письмової китайської мови, а також слів з європейських мов.
В японській мові існують граматично і лексично багаті категорії ввічливості, систематизовані у так званій «шанобливій мові». Гоноративні й адресивні словоформи мають різні відтінки, покликані забезпечити належний рівень розмови осіб різного соціального статусу.
ніхон-ґо, ніппон-ґоопис файлу) — мова, якою розмовляють японці, мешканці Японського архіпелагу, а також японці в еміграції. Належить до японо-рюкюської групи мов. Є рідною мовою практично усіх жителів Японії, за винятком натуралізованих іноземців. Юридично не має статусу офіційної мови, але фактично є такою. В системі японської освіти вивчається як «державна мова».
Кількість носіїв мови в Японії і світі становить близько 130 мільйонів осіб. Займає 9 місце у світі за кількістю мовців.
Перші документальні свідчення, які підтверджують існування японської мови, датуються 8 століттям.
Японська мова графічно виражається трьома складовими елементами — двома силабічними абетками, хіраґана і катакана, а також ієрогліфами канджі. Крім цього інколи використовується латинська абетка ромаджі для передачі японських фонем.
Словник японської мови нараховує більше мільйона слів. Мова зазнала сильного впливу китайської мови. Після Другої світової війни має місце активне запозичення англійських слів.
Фонеми в японській мові, за винятком подвоєння приголосних (っ) та фонеми «н» (ん), мають відкриті склади, що закінчуються на голосні, а також мають мори в літературній мові та діалектах. Наголос в японській мові є тоновим.
Для автентичних японських слів, позбавлених іноземних нашарувань, характерні такі риси:
Слова не починаються зі звуку «р», тобто складів стовпчика «ра» (ら行).
Слова не починаються із дзвінких приголосних.
Голосні звуки в корені слова не збігаються один з одним.
Речення будується за схемою «підмет • означення • присудок». Означення передує означуваному слову. Під час відмінювання іменників замість зміни порядку слів у реченні або закінчень іменника, використовується функціональне слово, частка-афікс, яка виконує граматичну функцію і додається до закінчення іменника. Відповідно, в лінгвістичній типології за особливостями будови речення японську мову відносять до мов типу SOV, а за особливостями морфології до аглютинативних мов. Словниковий запас японської мови, окрім автентичних японських слів, містить багато запозичень з письмової китайської мови, а також слів з європейських мов.
В японській мові існують граматично і лексично багаті категорії ввічливості, систематизовані у так званій «шанобливій мові». Гоноративні й адресивні словоформи мають різні відтінки, покликані забезпечити належний рівень розмови осіб різного соціального статусу.
Японська мова складається з декількох рівнів ввічливості: розмовний, шанобливий, ввічливий і дуже важливий. Жінки практично завжди говорять, використовуючи шанобливу форму, а чоловіки — розмовну.
Немає коментарів:
Дописати коментар